Аспекти проблеми наступності в навчально-виховній роботі дитячого садка і школи та адаптації дитини до нових для неї умов життя (Л. Артемова, А. Запорожець, Л. Венгер, І. Кучеров, Т. Лисянський, Г. Лященко, К. Міхновський, Д. Ніколенко, Г. Люблінська, Н. Підгорна, Л. Подоляк, 0. Скрипченко, М. Третяк, Я. Лукина, В. Коник, 0. Грибанова, В. Рурська, А. Кирильчук, В. Котирло, Д. Шелухин), сучасних досліджень (А. Богуш, Л. Артемова, Л. Кал-Мікова, С Кулачківська, Т. Поніманська та іншим), дають підставу припустити, що психолого-педагогічні можливості значної частини дітей дошкільного віку вищі, ніж це передбачається чинним програмами для дошкільних навчальних закладів. За відповідності організованого навчально-виховного процесу діти старшого дошкільного віку можуть засвоїти зміст, опанувати розумовими операціями та придбати таких морально-вольових якостей, які, будучи стартовими в шкільному умінні, дозволяють їм у першому класі освоювати програмний матеріал більш високого рівня складності.
Вирішенню важливих питань підготовки дітей дошкільного віку до навчально-пізнавальної діяльності у школі сприяють положення сучасних вітчизняних психолого-педагогічних досліджень, проведених Л. Артемовою, А. Богуш, Н. Бібік, М. Вашуленко, Н. Кудикіною, С. Ладивір, Т. Люріною, А. Проскурою та іншими.

Ця проблема часто розглядалася з точки зору спадкоємності педагогічного впливу дошкільного закладу та школи за умови початку навчання дітей з семи років і охоплюють період до реформування освіти в Україні.
Однак в умовах реформування системи національної освіти в зв’язку з переходом на дванадцятирічний термін навчання та початком шкільного навчання з шести років, проблема підготовки дітей навчально-пізнавальної діяльності у школі постає особливо гостро.
Підготовка дітей шостого року життя до навчання у школі залежить від узгодженості факторів, які на неї впливають (чим більш доцільно визначаються, добираються форми, методи та засоби реалізації педагогічних умов управління процесом навчально-пізнавальної діяльності дітей у підготовці до школи, тим швидше діти переходять на більш високий рівень готовності до навчально-пізнавальної діяльності у школі; тим вище рівень методичного забезпечення, тим більшу компетентність проявляють педагоги у своїй професійній діяльності.

Як показала практика, ефективна підготовка дитини шостого року життя до навчально-пізнавальної діяльності у школі відбувається за наступних умов:
• обліку багатокомпонентної структури навчально-пізнавальної діяльності;
• індивідуалізація і диференціація підготовки дітей з урахуванням їх пізнавальних інтересів;
• розробки та впровадження різнорівневих програм;
• забезпечення розвитку інтересу старших дошкільнят до навчально-пізнавальної діяльності;
• опори на ігрову діяльність;
• особистісно-орієнтованого підходу до дітей у процесі підготовчої роботи;
• забезпечення готовності педагогів до створення ефективних педагогічних умов підготовки дітей до навчально-пізнавальної діяльності.
Ефективність підготовки дітей шостого року життя до навчально-пізнавальної діяльності у школі в значній мірі залежить від створення для цього відповідних умов педагогічним колективом, батьками. Роль педагогів визначається ступенем їх готовності до здійснення особистісно орієнтованого виховання і навчання, створення та використання багаторівневих програм, обліку багатокомпонентної структури навчально-пізнавальної діяльності на основі інтегрованого підходу до втілення в практику роботи передових освітніх методик і технологій, вміння конструктивно взаємодіяти з батьками вихованців, наявність відповідних особистісних якостей, здатності помічати індивідуальні особливості, потреби та інтереси дітей, враховуючи їх при підготовці до навчально-пізнавальної діяльності у школі.

Педагогічні умови, що сприяють підвищенню ефективності підготовки дошкільників до навчально-пізнавальної діяльності у школі:
– Готовність педагогів до створення необхідних педагогічних умов з підготовки дітей до навчання;
– Облік багатокомпонентної структури навчально-пізнавальної діяльності;
– Здійснення особистісно-орієнтованого підходу до дітей у процесі підготовчої роботи, індивідуалізація і диференціація освітнього процесу;
– Розвиток інтересу старших дошкільнят до навчально-пізнавальної діяльності;
– Здійснення національного виховання через рідну мову, літературу, фольклор, традиції;
– Належний мовний розвиток дітей;
– Забезпечення розвиваючого впливу гри.

Основою готовності педагога до створення педагогічних умов підготовки дітей шостого року життя у навчально-пізнавальної діяльності у школі є сприйняття педагогом дитини як суб’єкта пізнавальної діяльності та спілкування. Це можливо за умови, якщо в системі цінностей, смислових установок педагога пріоритетом є актуальні потреби дитини і розвиток її особи в період підготовки до навчально-пізнавальної діяльності у школі. Необхідність саме такого індивідуального підходу до кожної дитини має глибоко усвідомлюватись педагогом. Рівень усвідомлення забезпечує відповідний характер взаємодії в системі “педагог-дитина” та характер впливу, що робить дорослий на дитину, створюючи сприятливі або несприятливі умови її готовності до навчально-пізнавальної діяльності у школі. У системі спілкування педагог-дитина дорослий повинен постійно виявляти ставлення до дитини як до самостійної особистості. Якщо у навчально-виховному процесі педагог діє на основі попередньо набутого власного досвіду, заздалегідь не моделюючи двосторонні особистісні стосунки, то у нього переважає суб’єктно-об’єктний підхід до дитини. Такий підхід в основному проявляється в авторитарному стилі керівництва підготовкою дітей до навчально-пізнавальної діяльності у школі.

Важливими умовами підвищення ефективності підготовки дітей шостого року життя до навчально-пізнавальної діяльності у школі є оволодіння педагогами засобами діагностики рівнів розвитку дітей, їх уміння вчитися, мотивів пізнавальної діяльності, коректування педагогічного процесу на основі зворотного зв’язку, уміння підбирати ефективні педагогічні методи і прийоми навчально – виховної роботи з дошкільнятами.

Робота з педагогами, які готові до створення сприятливих умов для орієнтованої підготовки дітей до навчально-пізнавальної діяльності у школі, має бути спрямована на:
– Орієнтацію їх на підвищення інтересу дітей до навчально-пізнавальної діяльності;
– Розуміння необхідності активізації самостійної пошуково-творчої діяльності дітей;
– Здійснення особистісно-орієнтованого керівництва навчальної та ігрової діяльності дітей;
– Постійний аналіз динаміки розвитку власної готовності до здійснення особистісно орієнтованого підходу до дітей в процесі їх навчально-пізнавальної діяльності;
– Оволодіння конкретними психолого-педагогічними та методичними знаннями, методами і прийомами роботи з дітьми старшого дошкільного віку;
– Оволодіння прийомами і методами продуктивної взаємодії з батьками вихованців.
Завданням освіти, зокрема її дошкільної ланки, є соціально організована підтримка зростання кожної особистості, її соціо-культурного становлення. Дошкільне дитинство є важливою передумовою успішного розвитку особистості в наступні роки. В “Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні” зазначено, що дошкільний заклад відповідальний за процес соціального розвитку особистості, покликаний полегшити її входження в широкий світ і розвинути внутрішні сили.

Будучи своєрідним посередником між вузьким родинним колом, з якого виходить в світ малюк, і перспективним соціальним інститутом – школою, з її провідною діяльністю – учіння, дошкільний заклад організовує підготовку дошкільників до навчально-пізнавальної діяльності у школі. Ця підготовка здійснюється через навчання – засвоєння дитиною знань, оволодіння вміннями та навичками, здатність використовувати їх у життя, формування культури пізнання, створення фонду “можу”. У підготовці дітей до вступу в спеціалізовані профільні школи навчання виконує центральну функцію.
Відповідно до цієї моделі в сучасних школах, а також і в закладах, які готують дітей до навчання в цих установах, у центрі уваги педагогів повинна знаходитися кожна дитина як особистість у своїй унікальності. Навчання повинне переорієнтуватися на учня. Визнання учня головною діючою фігурою всього навчально-виховного процесу і є особистісно-орієнтоване навчання.

У сучасній моделі школи пропонуються такі характерологічні складові парадигми особистісно орієнтованої освіти:
• ціннісний компонент змісту освіти (тобто система цінностей особистості, які є її життєвими орієнтирами. (Велика кількість дітей визнають навчання, як цінність, в середній загальноосвітній профільній школі);
• культурологічний компонент, тобто освоєння культури (культурологічний компонент має на меті адаптувати індивіда до соціального культурного життя, причому як можна менше обмежуючи його активність);
• компонент соціалізації, накопичення суспільного досвіду;
• особистісний компонент, зв’язується з розвитком здібностей особистості до самопізнання, саморегуляції, самоконтролю, самоорганізації;
• можна виділити ще один компонент – природовідповідний, пов’язаний зі здоров’ям, фізичним розвитком.
Найбільш істотні ознаки особистісно-орієнтованого навчання – це “розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного учня і визначення педагогічних умов, необхідних для їх задоволення. Розвиток здібностей учнів – основне завдання особистісно-орієнтованої педагогіки, і” вектор “розвитку будується не від навчання до учня, а навпаки, від учня до визначення педагогічних впливів, спрямованих на його розвиток “.